УЯВІТЬ СОБІ УКРАЇНУ...

Уявіть собі Україну, в якій кожен свідомий громадянин має можливості гідного рівня життя і цим пишається.

Інтелектуальний потенціал нашої землі повертається додому. Чому? Чи не тому, що відчуває: сама рідна земля надає сили та натхнення, а синергія  активного громадянського суспільства прогресивно розбудовує нашу Україну та з кожним роком дивує світову спільноту темпами росту ВВП та підвищенням соціально економічного рівня пересічного громадянина.

 Утопія?

Давайте пофантазуємо...

Припустимо, що український інженерний потенціал отримав  карт-бланш можливостей: ліберальне законодавство та оподаткування в умовах сприятливого інвестиційного клімату. Цей потенціал чверть століття примусово "виганявся"  за кордон, але все ж таки не вмер. Ви можете уявити собі, які технологічні рішення Україна здатна запропонувати світу? Справжні рішення... І чи стоятиме питання закритих ринків для українського продукту? Чи не є характеристикою саме ринкової концепції конкурентоспроможність? 

Прямо зараз в голові спливає цілий ряд українських розробок в абсолютно різних сферах народного господарства... Деякі з них продаються за кордон, а деякі патріотично лишаються замороженими до кращих часів... часів, коли вони будуть реалізовані та називатиметься українськими. Якщо чесно, я цим пишаюсь.

Припустимо, українське село, незважаючи на чи не поголовне пияцтво внаслідок цілеспрямованого розвалу, отримало можливість та інвестиції на чолі з патріотичним менеджментом. І нехай нові технології затьмарюють аграрний сектор рентабельністю... Але українське село, що вбивалося десятиліттями, виробляє найкращі у Європі продукти за всіма стандартами якості. Що ми маємо, як мінімум? Так, село рентабельне, але не супер прибуткове. Зате селянин перетворився з РАБ-сили на людину. Що я маю на увазі?

Вчора ввечері у передачі "Право на владу" на каналі 1+1 обговорювалася ситуація навколо туристичного коллапса. Там провідний демагог партії Батьківщина, якого я вкрай не поважаю, сказав дуже характерну  українському суспільство фразу: абсолютна більшість українців мріє потрапити в подібний туристичний колапс. Так, мої батьки - селяни за все своє життя ніде не відпочили. А селяни України, про яку ми з вами зараз фантазуємо, хоча б раз на рік мають можливість відпочити якщо не в Турції та  Єгипті, то на Південному березі Криму. Повірте, навіть цей фактор дасть селянину відчуття себе людиною...

Південний берег Криму... Уявімо, що меркантильний Крим повернувся в Україну. За рахунок чого це могло статися?  Гадаю, лише через те, що соціально-економічний рівень життя в Україні принаймні наблизився до європейських стандартів. І сьогодні кримчанину соромно сказати: "Я ніколи не відчував себе українцем". Ось таке диво... Але воно сталось...

Уявімо, що військово-технічний потенціал в Україні позбувся корумпованого впливу і розвивається семимильними кроками. Як і раніше, Україна приймає участь у миротворчих місіях ООН, і наші військові, як завжди було, дивують весь світ своєї боєздатністю. В той же час, наша держава настільки самодостатня у військовому плані, що впевнено проводить позаблокову військову політику, маючи Богом дане геополітичне географічне розташування. Адже що таке держава Ізраїль у порівнянні з величезною європейською країною?

Уявімо, що наша держава здатна запропонувати кожному громадянину  якісний рівень медичного обслуговування. І на рівні страхової та приватної медицини існує та ціниться безкоштовна медицина. Адже наш лідер розуміє, що дідусі та бабусі нездатні забезпечити себе платною медициною, а також існує певний прошарок соціально незахищеного населення. Звісно, є ще трутні... Але з кожним роком трутнем у нашому суспільстві  бути все більше не модно та не вигідно.

Уявімо, що визнаний в усьому світі український  ІТ - потенціал позбувся переслідування з боку різного роду захисників закону та отримав можливість працювати на "повну котушку". За декілька років цей сегмент народного господарства заслужено увійшов у першу п’ятірку в світі. Він чесно платить ліберальні податки та з гордістю називає себе українським.

Уявімо, ще українська поліція має довіру та повагу українського народу, судова система стала насправді справедливою. Саме цікаве, для того не знадобилось десятиліть. Вистачило одного року, щоб правоохоронці зрозуміли, наскільки може бути почесно служити своєму народу, а не тим, хто кормить краденими у того народу грошима.

Уявімо, що вчорашні олігархи сьогодні чесно займаються великим бізнесом та з гордістю представляють Україну на світовому ринку не сировиною, а якісним високотехнологічним продуктом. Так, дехто з них не зміг працювати чесно, був прикро вимушений покинути Україну і ностальгує тепер на Лазурному узбережжі. Але, як не дивно, Україна від того не втратила, а лише набула, адже отримавши ковток свіжого повітря, малий та середній бізнес спромігся дати країні ефекту в десятки разів більше. То не дивно, адже вони податки платять, тим більше, що ті податки не більші за витрат, які вони мали за тіньової економіки...

І перелік таких "УЯВІМО" кожен може продовжувати довго...

Що ж сталося? -  спитаєте ви. Як таке могло відбутися? Навіть якщо весь народ прокинувся і вирішив взяти активну участь у зміні ситуації в Україні, як же українці змогли "культурно" відцуратися від зовнішнього менеджменту?

Гадаю, відповідь проста: Патріотизм переміг власні амбіції нової політичної еліти України...

Спочатку був хаос. Такі люди, як Дмитро Гнап, активіст Революції гідності, Володимир Федорин, суспільний активіст, та інші  відомі люди намагалися створити так званих праймеріз серед "нових" демократичних сил. Дуже чудова, але, як з часом виявилось, утопічна в українських реаліях справа.  

Адже всі ті  демократичні сили виявилися  абсолютно нездатними навіть спробувати знайти спільний знаменник для процедури праймеріз. Це мало як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Наївна надія закривала очі на нутро тієї чи іншої політичної, так званої, демократичної сили. Як не крути, кожен активіст, що виступав за праймеріз, також мав свого кандидата в президенти України. Але то було не головне...

Уявіть, що в процесі праймеріз визначено п’ять основних кандидатів. І "союз демократичних сил" має обрати одного та єдиного. А один з п'ятьох - Анатолій Гриценко, що має попередній рейтинг серед населення більший, ніж сумарний рейтинг у чотирьох інших. Поясніть самі собі ймовірність спільної мови в такій ситуації. Ламали хлопці голову, ламали... Як бути? 

Поки не потрапили випадково на одну вечірку та не випили по "сто грам"...

І, якщо простий пересічний громадянин зводить всі розмови до жіночої теми та про рибалку, ці хлопці, як не дивно, звели всю розмову до політики...

Скептично та критично налаштований до праймеріз Юрій Бутусов продовжував висловлювати сумніви щодо адекватності цієї процедури в реаліях українського сьогодення. Володимир Федорин продовжував наполягати не праймеріз як на шансі зміни політичної системи в Україні на краще, сподіваючись на авторитетну допомогу Михайла Саакашвілі, в той же час не відкидаючи як фаворита "Брєжнєва" Анатолія Гриценка.  Дмитра Гнапа вже починало "ковбасити", адже він все більше розумів ситуацію, що заходить у глухий кут. Сергій Гайдай, знаходячись під чарчиною, випалив таке: "Хлопці, якщо ви хочете практикувати світовий досвід, спробуйте робити це "не через жопу", а в догонку цієї фрази Олексій Мочанов задав усім риторичне питання: "Праймеріз... праймеріз... Пацани, а у самих яйца есть???".

Як не дивно, абсолютно всі на декілька хвилин затихли...

... Чи це був дивний збіг обставин, чи, як справжні українці, хлопці кожен сам собі запланував відпочинок після вечірки, відповідно, не маючи справ... але наступного дня вони зібралися разом і дуже довго спілкувалися.

Питання стояло в тому, що або всі вони безрезультатно розбігаються, кожен займаючись своїми справами, або генерують нову спільну політичну концепцію. Врешті, критик - це фахівець, у якого не склалося...

Не буду викладати усі теми та сперечання, які підіймалися на цій зустрічі. Але результатом стало рішення, яке в подальшому виявилось доленосним для всієї України: вони вирішили піти "ва-банк"...

Після цього було ще декілька зустрічей, впродовж яких хлопці генерували спільне бачення та цілісну концепцію нової політичної сили, а вже за тиждень після тієї вечірки була скликана перша прес-конференція нової політичної сили з амбітною заявою про висунення свого кандидата в президенти України. Звісно ж, на перемогу ніхто не розраховував, але потенційно новостворена команда мала підготувати суспільство до чергових парламентських виборів...

Пам'ятаю, як цих хлопців закидали критикою, в тому числі питаннями про фінансування... А як виявилось, вони зуміли організувати потужну краудфандингову кампанію і отримали від народу України більше ніж достатньо коштів для реєстрації кандидата та на проведення передвиборчої кампанії.

Врешті, чи отримав перемогу їх кандидат - ви вже знаєте самі. Але головною заслугою цієї команди стало об'єднання у єдиний рух шаленої кількості громадян України, навіть тих, хто раніше спав...

Звісно, ця нова команда не залишилася у кількості з п'ятьох людей. До них приєдналась велика кількість свідомих патріотів України, які усвідомлювали, що обирати "із двох зол менше" -  не вихід. Це показала історія з часів перемоги президента Ющенка, та до чого воно призвело - знають усі...

Мабуть, хлопці "попали в яблучко" саме тому, що зрозуміли: українцям набрид напівфабрикат і Україні потрібен справжній лідер, здатний запропонувати конкретну програму розвитку та взяти на себе відповідальність за її реалізацію.

Що ж стосується фактора зовнішнього менеджменту, як виявилось, якщо ідея не гнила, то і зовні вона сприймається дещо інакше...

Ви кажете, чудес не буває???